ЗАПИТ ДО КУК Чому ми себе
добровільно обіднюємо?
В
історії українців Канади є вельми знаменний момент політичного успіху,
пов’язаний також з осіннім Конгресом КУК у Вінніпезі, куди 9 жовтня 1971 року
особисто завітав прем’єр П. Е. Трудо для того, щоб проголосити
багатокультурність як нову внутрішню політичну лінію Канади.
Тож коли осінню 2007 року у
Вінніпезі також у жовтні відбувався Конгрес КУК, попросту дивно будь-що-будь
таку знаменну подію забути, коли ж вона напевно в архівах детальна споминами,
фотоплівками. На кілька слів про те і без великого зусилля, чи втрати часу не
було би. Відбулося, отже, добровільне обіднювання, що звужує українців Канади
виключно у категорію міцних чорноробів, що прочистили прерію, що, прибувши
неписьменними до Канади, могли їй завдячувати едукацією, які почали ліплянкою-халупою
(що так нею дорожать), а дійшли до добробуту, навіть до участи в уряді. У
додатку привезли зі собою гін до свободи, до гуманних прав, тому є добрими
горожанами Канади, що на оказіях усіх промов запрошеними гостями з уряду є
автоматично повторюване.
Тож виходить, начебто
багатокультурність – це витвір Канади без участи українців! А це була
інтенсивна акція сенатора Павла Юзика у відомих, пульсуючих 60-их роках, особовости не з націоналістичної
повоєнної еміграції, а тієї, що була ще перед нею. (Був першим президентом
МУН.) Ті 60-ті роки були знаменні рухом у США з вимогою Civil Rights для негрів, також Жіночим Рухом
виборювання законної рівнопрaвности. Навіть през. США Дж. Ф. Кеннеді (ірландського
походження) намірювався знайти зміну США з Melting Pot у новий вимір вартостей, та не вспів – його трагічна смерть
відома.
Саме Канада у цей час знайшла добру
розв’язку для законної рівноваги з правами на індивідуальні культурні вартості
її горожан, які були за походженням не тільки англійці, шотландці, валійці та
ірландці (в загальному Брітіш), але й французи, слов’яни та люди усіх
континентів, які спільно, разом розбудовували Канаду, спілкуючись офіційною
англійською мовою. Сенатор Павло Юзик почав кампанію за багатокультурність у
Канаді, країні нового типу, яка є національно ГЕТЕРОГЕННОЮ (як США, Австралія,
Нова Зеландія). Тобто країні зі здобутою територією від тубильців
прибулими з-поза океану, тож з дуже короткою власною історією, без своєї
глибинної однокорінности та з намаганням здійснити законно-гідне існування для
усіх. Сенаторові П. Юзикові, проф. історії, напевно, була відомою Конституція
УНР 1918 року з “Національно-персональною автономією” для етнічних меншин
України. І це тоді, коли Україна (не як Канада) є у категорії національно
ГОМОГЕННОГО типу націй із власною органічною територією, власним етнокорінням,
20.000 років давности археологічною МІЗИНСЬКОЮ культурою (однією з перших у
Європі), власною мовою, історією, культурою та тим чужим елементом, що опинився
на території України внаслідок негативних подій історії.
Цей високогуманний приклад
конституційних етнічно-меншинних прав України з 1918 року сенатор П. Юзик ідеєю
багатокультурности у 60-их роках пропонує Канаді, країні національно
ГЕТЕРОГЕННІЙ, з трьома основними етнічними групами: 1) British; 2) French; 3) Third Element, які демографічно мали би
зрівнятися у 80-их роках, що і було
темою його праці 1967 року “Ukrainian Canadian” з
цікавим вступом, де під портретом королеви Єлизавети ІІ є про те, що вона у
31-й генерації має сполучення з Володимиром Мономахом, князем України:
“…The Debrett, July 24, 1966, on the occasion of
the 900th Anniversary of the Battle of Hastings in 1166, announced
that Queen Elizabeth II descended in the 31st generation from
Volodymyr Monomakh, Prince of Ukraine. King Harold II of
У другій книжці сен. П. Юзика “For a Better Canada”
зібрані промови сенатора з його вступною
“Maiden Speech.
Слідували університетські виступи перед студентами, на
телебаченні “Under Attack”, December 15, 1968, “Thinker’s Conference on
Cultural Rights”, King Edward Hotel in Toronto, де були також присутні індіани
Канади. Сенатор Юзик зацікавив українську студентську молодь, яка організувала
численні конференції, і не тільки українців, але й інші етнічні групи. Преса
включилася у тематику. По Федеральній Конференції в Оттаві П. Е. Трудо
заакцептував політику багатокультурности (та дещо етноповности, про що подбав
проф. Ярослав Рудницький) та проголосив її 9 жовтня 1971 року на Конгресі КУК у
Вінніпезі.
З багатокультурністю змінене було
те, що преса Канади перестала переконувати про небезпеку “невротизму” у
доростаючого покоління новоканадців, якщо воно продовжує свою європейську мову
та традиції. Вже було politically correct відчувати
подвійну вірність і Канаді, і країні свого походження. Одначе федеральний уряд
не був надто щедрим у розвитку багатокультурности, скоро приточив її до Sport & Entertainment. Також етнічні
групи не виявили динамічного зусилля на широкорозвинуті нові можливості. Старше
покоління спокійно відмирало, нове поглинала обоятність та деіндивідуалізована
звуженість у т. зв. всеканадську культуру з англ. мовою, базою вигоди та
достатку.
Також і мало що змінилося для
індіан Канади, від яких ми перебрали їхню землю, їхню власність. Щоправда, уряд
Канади та преса цікавилися їхніми проблемами, відбувалися конференції та
намагання змін, але в основі молоде покоління індіан, виглядає, має до
диспозиції: алкоголічна смерть фізична або, англізуючися, смерть етнічна. Все
без примусу, спокійно, послідовно, м’яко.
Бракує, отже, знову когось масштабу
сенатора П. Юзика з новою ініціативою, дороговказом до вдосконалення Канади.
При тому відомий вислів усіх наших
організацій – молодь перестає бути нашою. Тим не менше, КУК кожночасно
конференціями чи Конгресом 2007 року навіть не згадав про те, що саме сен. П.
Юзик з енергійною участю молоді 36 літ тому зумів осягнути багатокультурність
Канади. Одначе треба признати деякий
ентузіазм тієї української молоді в допомозі Україні, державі 1991 року, та її
несподіваній, безкровній революції Помаранчевого Майдану. Та у канадському
вимірі вже від давнішого часу переважає концентрація у достосуванні до кар’єр,
до професій у загальних англовимогах, притому помітний спад користування
багатокультурними можливостями.
Все-таки наша рештка молоді могла б
зосередити свою увагу також на деякій ініціативі у рамках багатокультурности,
що спрямовувало би Канаду на перетворення її горожан у міцних індивідуумів, а
не у зразок егоцентричних, зматеріалізованих конформістів, покоління, яке
породжує статику, з якою завмирає розмах, творча сила до участи в позитивних
змінах своєї країни та світу. Наприклад, можна би бодай почати дискусію про
використання наймодернішого:
1) Імпонуючого середника, яким є
комп’ютер, в едукаційній системі Канади, щоб учень за індивідуальним вибором
міг навчатися даної мови, археології, історії, літератури, мистецтва (КІУС гуртує
наукові українські сили).
2) Уведення у канадську систему кожнотижневого курсу
навчання імен та прізвищ, їх різне етнічне походження, подаване на тлі даних
країн світу географічно, специфікою фольклору, археології, історії, мистецтва,
релігії тощо. З вияснюванням мовного принципу – на те, щоб канадцям
допомогти у засвоєнні вимови поодиноких імен та прізвищ, без карикатурних змін.
Тоді не буде примусу їх англізувати. Засвоєнням тієї різности імен та прізвищ
Канада збагатиться своєю культурною специфікою. Така програма буде цікавою і
для телебачення.
3) Пора перевірити, чи в Канаді при
університетах слов’янські департаменти продовжувані під егідою Росії,
російськости, що було за СССР. Отже, чи тут заіснувала відповідно оновлена
зміна?
Хоч українська канадська діаспора
із задоволенням слідкує за своїм внутрішнім культурним рухом, навіть частими
конференціями з темою України, можна підмітити у молодих наших науковців деяку
залежність від т. зв. академічного погляду англо-Захо&#!076;у, що спинює відважний пошук власних, позитивних
українських точок зору.
Також сучасне непорозуміння у тому:
чим більше наше тутешнє звуження у фольклор, співи, танці, кулінарію,
фестивалі, пам’ятники, нагороди та палкі промови – тим менше зацікавлення нашої
молоді, якій бракує українського змісту, мислі, поглядів з українськими точками
зору як про Канаду, так і про Україну та світ. Зміст є абсорбований
англійський. А ми залишаємося у відомому українському стереотипі, не вміючи
подавати себе, представляти гідно навіть тим, що включилися у розбудову Канади
ідеєю багатокультурности, якою Канада гордиться у світі, своєю позитивною
унікальністю.