СТОРІНКИ ВІРИ КЕ: ХРОНІКА    КОМЕНТАРІ    РІЗНЕ

Готують фільм про Симона Петлюру

На жаль, не в Канаді, а в Америці. Властиво, не грає ролі, де його готують, а головне – щоб цей фільм був зроблений. Життєвий шлях Симона Петлюри не був банальним і стандартним. Своє доросле життя він почав журналістикою, також нестандартною і небанальною. Він був журналістом з Божою іскрою і думав, що як журналіст перейде решту свого життя. Але так не сталося. Він став символом збройної боротьби України проти Росії.

Батьки Петлюри були нащадками старшинського ко-зацького роду. Петлюра вчився в духовній семінарії в Полтаві, належав до таємного гуртка, де формувався і мужнів сильний дух національного поводиря. У розвідці “Симон Петлюра – публіцист” Ольга Вітошинська пише, що Симон Петлюра працював публіцистом та журналістом упродовж всього свого життя, а водночас він цілковито пристав до ідеї національного визволення, став палким захисником українства, ведучи безкомпромісну полеміку з московськими  діячами та організаціями.

Події змінювалися блискавично. Після відїзду за кордон Володимира Винниченка Петлюра став головою Директорії, президентом і Головним Отаманом Українського Війська. Члени Директорії мінялися, не витримували психологічного тиску, виїжджали за кордон, а Петлюра стояв на своєму посту.

Поет Онуфрієнко писав:

В часи найтяжчі випало прийняти

Йому до рук Вітчизни рідний стяг,

Попалений, пострілений_, потятий

В нерівних, славних визвольних боях!

Ми всі повинні бути горді і вдячні, що заходом фільмового комітету кіностудія ім. Олександра Довженка та режисер Олесь Янчук готують художній фільм про Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюру. В травні 1926 р. Петлюру вбив у Парижі совєтський агент Шалома Шварцбард.

PHOTO

Симон Петлюра

Дата у жовтні

10 жовтня 1934 р. померла Заньковецька (Адасовська) Марія, видатна, відома драматична артистка, що в кожній ролі виявляла найвищої якості талант. Родом з Чернігівщини (1860–1934), вчилася в чернігівському пансіоні Осовської і в консерваторії в Гельсинки. На сцені з 1882 р. у трупі Кропивницького в ролі Наталки-Полтавки. 1883 р. у трупі М. Старицького, потім М. Садовського і П. Саксаганського. 1886 знову у Кропивницького в Петербурзі і Москві (1887 р.). Гастролювала в Галичині, 1907–1911 працювала в театрі Садовського в Києві. Особливо визначалася у драматичних ролях, хоч з успіхом виконувала і комічні. Її репертуар налічує понад 30 ролей. Заньковецьку характеризували: надзвичайна спо-
стережливість, акторська уява, швидке і легке перевтілювання, почуття міри і передусім – природність і щирість (чого, на жаль, багато сучасних акторів і дикторів не мають). Заньковецьку прирівнювали до світових акторок: італійки Е. Дузе, француженки С. Бернар, росіянок Г. Стрепетової та В. Комісаржевської. Заньковецька мала гарний голос (драматичне сопрано) і бездоганно виконувала пісні. Вінок спогадів про Заньковецьку написав В. Ревуцький у творі “П’ять великих акторів української сцени”.

PHOTO

Марія Заньковецька

Голова Управління

(Шарж – збудований на правді)

Голова Управління, властиво, не має нічого до роботи, тільки рішати, що повинно бути зроблене; комусь сказати це зробити, вислухати, чому цього не конечно робити або щоб хтось інший це зробив... І чекати, і чекати, щоб воно нарешті було зроблене, а тоді запитати людини, що мала це зробити, чому вона ще того не зробила. Перевірити, чи, нарешті, добре була зроблена праця. І в душі рішити, що яка б та зроблена праця не була, то нехай уже так залишиться... В кожній вільній хвилині роздумувати, чи не було би добре позбутися людини, яка не може ніколи зробити нічого добре і на час. Тоді почати медитувати, що той робітник, мабуть, має жінку хвору, чи тільки нездорову, 10 дітей, багато боргів, а хтось інший ще гірше міг би зробити цю працю... А тоді Голова Управління починає міркувати, як простіше і ліпше ця праця була би зроблена, коли б він сам був її зробив... І сумно переконувати себе, що цю працю можна було зробити за 20 хвилин... Чому треба було стратити два дні, щоб обходитися без зробленої праці, і чекати аж 2 тижні, щоб довідатися, чому той, що закінчив працю, зробив її зовсім зле.

І Голова Управління залишився довше по праці і зробив цю працю сам...

 
Опінія

На початку 2011 року якийсь священик (не дуже відомий і популярний) під час трясень землі і неймовірної повені в деяких частинах нашої планети проголосив, що за 5 днів буде кінець світу. Якийсь чоловік так перейнявся тим сповіщенням, що наміняв долярів, став на розі найбільш рухливої вулиці і роздавав перехожим доляри. (Мені так розказували). Світ на злість тому священикові не скінчився, і священик мусів світ перепросити. Але пророцтво вирішальної битви між добром і злом походить з Нового Завіту, з “КНИГИ ОДКРОВЕННЯ” Йоана Богослова, що її називають також “АПОКАЛІПСИСОМ”. У вірші 16 шістнадцятої глави цієї книжки слово АРМАҐЕДДОН означає остаточну битву між демонічним володарем та Божим світом, тобто вирішальну боротьбу між добром і злом. Деякі біблійні джерела твердять, що ця битва має відбутися в Єрусалимі. На щастя, ніхто, жодна секта не можуть передбачити і поміняти Божих планів.

Грецький математик і астроном Анаксімандер писав у 500-му році перед Христом: “Нескінченність – це принцип та елемент усього, що існує. Це означає: більше і більше без кінця”. Анаксімандер ще додав: “Не тільки все, що існує, є нескінченне, але і нескінченним є і сам простір”. Нескінченність і нескінченний простір – це те, що поза межами відомого. Час і невпинний потік подій розтягають поняття “нескінченности”, “простору” і “поза межами” в далекосяжні нові напрями. Мудрість Анаксімандера в наші часи направду є подиву гідна, бо лети міжпланетарних суден знаходять нові і нові галактики, нові і нові простори без кінця. І наше життя переходить у ніскінченність... Бог не на те сотворив світ, щоб його скінчити якимсь АРМАҐЕДДОНОМ. Навіть удар земної техніки з міжпланетарною технікою не знищить життя – тільки дасть йому нові крила.

Дотепність Оскара Вайлда

Оскар Вайлд – письменник і дивак. Він народився в родині акторів, мистців, у середовищі богеми. В дорослому віці постійно носив оксамитовий жакет і тісні короткі (нижче коліна) штани, що їх легко було запихати в чоботи. Хоч він поводився як “богеміст”, але написав кілька шедеврів: “The Picture of Dorian Gray”, “Lady Windermere’s Fan” та “The Importance of Being Ernest”. Він теж написав багато творів для театру, які досі появляються на різних сценах. Помер у Франції в маленькому готелику.

1. Я поклав мій геній у моє життя, а мій талант – у мою працю.

2. Митна декларація на кордоні до Нью-Йорку: “Нічого не маю задекларувати, хіба мій геній!”

3. Багато людей називає свої помилки ДОСВІДОМ!

4. Завжди можна бути чемною і приємною людиною до людей, на яких нам зовсім не залежить.

5. Нема такої людини, щоб могла купити назад своє минуле.

6. Аргументи найкраще оминати, бо вони можуть знищити найкращу приязнь.

7. Скандал – це сплетня, що її поширюють люди “скандалісти” (що стратили свій інтелект на дурницях).

8. Діти починають любов’ю до батьків. Потім починають бачити їхні хиби. Тоді забувають про хиби і люблять їх як “бабцю” і “дідуся”.

9. Ідея не завжди є правдива, тому що хтось за неї хоче вмерти.

10. Різниця між журналістикою та літературою є в тому, що журналізм не спонукує читати, а літератури не читається після виходу зі школи.

PHOTO

Оскар Вайлд

Останні слова визначних людей, що їх занотувала і передала історія

Архімед (287 – 212 перед Христом), великий учений і математик старовинного світу, був нахилений над геометричними фігурами, які креслив на піску. Коли ворожа навала захопила його місто, ватажок підійшов з мечем до вченого. Не відриваючи очей від фігур, Архімед сказав: “Уступіться і не рухайте моїх фігур!” З цим моментом злетіла йому голова від удару меча.

***

Олександер Македонський (356 – 323 перед Христом). Товариші по зброї запитали вмираючого молодого завойовника, кому передати його трон. “Найсильнішому!” – відповів Олександер.

***

Леонардо Да Вінчі (1452 – 1519). Умираючи на руках короля, великий учений і мистець, віддаючи Богові духа, сказав: “Я розгнівив Бога і людей, тому що моя творчість не осягнула такої якості, якою вона повинна була бути”.

***

Вольтер (1694 – 1778), французький письменник. Заступав у своїй добі єретичні погляди як у літературі, так і в релігії. Коли ж перед самою смертю підійшов до нього катехит і почав пояснювати таїнства віри, Вольтер розплющив очі і сказав: “Прошу вас, ради Бога, дайте мені спокійно вмерти!”

***

Маєр Ротшілд (1743 – 1812), німецький жид, що навіть не мав власного прізвища, волочився від міста до міста, продавав шнурки, горщики, телята, а відтак почав вимінювати дрібні монети. Пiсля якогось часу з дрібних монет зросла гора. Маючи вільний доступ усюди, Маєр почав стукати до царських воріт, а відтак організувати власну імперію – БАНКИ. Перед самою смертю Ротшілд покликав до себе п’ятьох синів і передав їм батьківський заповіт. У цьому заповіті поручав синам берегти віри Мойсея, жити у згоді, а при кожнім ділі порадитися з мамою. “Зберігаючи ці три пункти, ви станете багатими між багачами і вам належатиме цілий світ”. (І так сталося – В. К.)

Факти про “гамбурґер”

Перші “гамбурґери” їли татари близько ХІІІ століття. Їхня версія “гамбурґерів” була трошки інакша. Вони розплескували посічене м’ясо кози або коня, або верблюда і їли сире. У 1921 р. люди робили “гамбурґери” з меленого м’яса, формували у квадрати і продавали по 5 центів. Американський стиль “гамбурґерів” продавали в Англії, Франції, Італії та Японії. Вони були зроблені з м’яса кріликів, або свинячого, або конячого. Волове м’ясо не є дуже популярне в тих країнах, як в Америці. Всі власники і менеджери ресторанів “МакДоналд” колись мусіли здобути титул у спеціальній школі “Бачелор оф Гамбурґеролоджі”. Перше посолене, присмачене змелене м’ясо у формі “пляцків” продавали в Гамбурґу, в Німеччині. Коли німецькі емігранти приїхали до Нового Світу, вони привезли зі собою ідею “гамбурґерів”, бо “гамбурґери” розвівали їхню тугу за батьківщиною і Гамбурґом, рідним містом.

Наші гамбурґери називаються “ШНИЦЛІ”. Вони мені більше смакують, може, тому, що вони “НАШІ”! Якби котрась пані подала до нашої газети “Новий Шлях” припис, як робити шницлі, – дістане від мене нагороду: брошку і коралі, що в них я виступала на телевізії, коли говорила свої коментарі.