Чи Eнді Варгол був українцем?
Walter Cap
Називати себе
українцем – це непроста справа. А ще ним бути... А ще як він славний і багатий!
Відколи русини почали називати себе українцями. До таких людей належить славний
і багатий Енді Варгол. Славний своїми творами. Незвичайними. Багатий, бо знав,
де і в кого є гроші.
“Заробляти гроші –
це мистецтво, робота – це мистецтво, добрий бізнес – найкраще мистецтво”, –
написав свого часу.
Читав я про нього багато, дещо наслухався. Знаю, що він назбирав дуже
багато експонатів і матеріалів, які тепер знаходяться в його музеї у Пітсбурґу.
Наслухався, яку він велику кар’єру зробив у молодому віці, переїхавши з
Пітсбурґу до Нью-Йорку. Купив навіть великий будинок у “довнтавні”! Мені він
подобався під іншим оглядом – мистецькими творами. Як він намалював портрет
Марлін Монро, то я відразу пізнав, що то вона, а не Марлена Дітріх. Але до
теми. Професор, мистець, письменник, політолог і все проче Олександр Мотиль з
Нью-Йорку мав бесіду про Варгола. Трохи про нього, а більше – чи він був
українцем. Тема “небезпечна”, навіть для професора, що майже все знає про
Варгола, бо написав роман Who Killed Andy Warhol? І цей
роман читають навіть американці.
Варгол народився у 1928 році, виростав у “ґетто” Пітсбурґу, де жили змішано
українці, русини, росіяни, мадяри й інші слов’яни та неслов’яни Східної Європи.
В дитинстві хворів часто. Це призвело до того, що боявся дотикатися чужих
людей, мав панічний страх до лікарів і шпиталів. Ходив до греко-католицької
церкви й був усе життя дуже побожним.
Називався він Варгола (а може, за старосвітським “правописом” Варголя?), але на
одній афіші чомусь пропустив “а”, і це йому так сподобалося, що став називатися
“Варгол”.
У Нью-Йорку виявив свій геніальний талант у “поп-арт”, а ще більше –
притягальною силою своєї харизми до великих фільмових акторів,
багатіїв-спонсорів мистецтва. І був дуже продуктивний: малярство, фільми,
книги, журнали – це все він творив масово.
Кажуть, що до нього липли наркомани, але він сам не вживав наркотичних
речовин. (Бодай прилюдно). Кажуть, що він сексуально, в найкращому випадку, був
“невтральний”. Ітеде. Хоч малював голих мужчин і продукував “ґей”-фільми.
Така обставина призвела до cтрілянини. Валерія Соланос увірвалася до його студії-фабрики і важко
поранила Варгола. Одна мисткиня сказала у дискусії, що вона “добре зробила”, бо
Варгол зробив з неї наркомана.
Мій приятель, по дискусії при каві, був іншої думки – сказав мені на вухо,
що вона стріляла в Енді, мабуть, тому, що він її не дотикав...
Проф. Мотиль не
твердить, але думає, що в Енді мусило лишитися щось українське – чи русинське –
в генах і з оточення в Пітсбурґу.
– Бо інакше не був би
генієм, – це вже мій висновок.
У дискусії слово
забрав професор Катедри українознавства Торонтського Університету Пол Маґочі. Відомий
своїми оригінальними маґочівськими поглядами. Сказав, що не впізнає професора
Мотиля, хоч знає його довго. Не з обличчя, а з того, що він вибрав таку тему
щодо Варгола. Бо він знає, як і що було. Ніхто не переймався етнічним чи
національним походженням. Ось у нього батько говорив по-мадярськи, а мати
по-російськи. Його покровителем був Юліян Ревай, прем’єр-міністр уряду
Карпатської України...
Всі мимоволі звернули
зір у напрямку Маґочі. І я теж. І побачив біля нього дуже гарну жінку. Це його
дружина. А ще як встала з крісла у міні-спідничці – краса від голови до стіп. І
прийшла мені єрихидна думка: “Вона мусить бути українка”. Бо читав я в одній
американській енциклопедії (англійською мовою), що найкращі жінки на світі – це
українки! А
як же інакше, навіть якщо вона русинського
походження...