Враження з Українського фестивалю в Торонто

Український фестиваль у Торонто – який він, думала я, коли читала численні оголошення у пресі. Я приїхала в Канаду вперше, і мені було дуже цікаво побачити це дійство.

Була хмарна, переддощова погода, але дощ почався аж у суботу ввечері, отже, фестиваль проходив у запланованому режимі.

Вже на під’їзді до вулиці Блур, прикрашеної українськими прапорами, ми бачили людей в українських вишиванках, які поспішали відвідати фестиваль і почути українську мову, пісню, жарти, а ще поїсти знаменитих українських вареників та голубців.

На сцені лунала музика, і учасники танцювального ансамблю виконували запальний український танець. Виступали учасники різних мистецьких колективів, і всі вони старались продемонструвати високу майстерність. Дуже гарно співали учасники ансамблю “Пролісок”, навіть здавалося, що побував у рідній Україні. Зачарувала чудова гра на скрипці і багато-багато іншого.

З певних причин я з сім’єю не змогла протягом усіх трьох днів бути на фестивалі, але та частина виступів, яку ми бачили, дала мені нагоду зрозуміти, яку велику працю і старання вклали керівники ансамблів, а також батьки, щоб привити дітям любов до народних танців, співу. Вражає також розмаїття і гарний підбір костюмів учасників виступів.

Зустрічаючись з родиною, знайомими, я звернула увагу, що практично кожна сім’я старається прилучити своїх діточок до участи в тих чи інших видах художньої самодіяльности: танцях, співах, грі на інструментах, а токож у спорті – секціях карате, футболу. І це чудово – діти виростають такими ж активними і різносторонньо розвинутими, як їх батьки, і будуть шанувати свою мову та культуру.

Але повернемось ще до фестивалю. Подалі від трибуни і глядачів по вулиці Блур було також багато цікавого. Це павільйони-виставки з українськими вишиванками, мистецькими картинами, прикрасами чи іншими художніми виробами. Окремі організації з допомогою стендів представляли свою роботу, як, наприклад, УНО, Суспільна Служба Українців Канади, Філія Торонто та ін.

У спеціальних павільйонах можна було поласувати смачними стравами, а також втамувати спрагу пивом знаменитих українських марок – “Львівське” та “Оболонь”.

Багато старань вкладено у підготовку цього чудового дійства, і треба віддати належне всім  організаторам, адже праця проводилася в позаробочий час, і я хочу від імени всіх новоприбулих сказати велике спасибі організаторам, спонсорам і учасникам фестивалю.

Тепер я зрозуміла значення вислову, який часто зустрічала у пресі: “Україна – там, де ми”. Такого самовідданого піднесення, національного духу, колективної співпраці, любові до рідної культури треба ще пошукати!

А ще фестиваль запам’ятається мені тим, що я зустрілася зі своєю кузинкою, яку ніколи до приїзду в Канаду не бачила. Через історичні обставини у післявоєнний період нашу родину розкидано по світі. Ще маленькими нас вивезли з Польщі – моїх батьків в Україну, а сестру батька з сім’єю пізніше – на північ Польщі, де вони виживали, як могли. Згодом, як для Польщі відкрились кордони, вони виїхали до Канади і живуть у Лондоні та Монреалі.

Я вдячна Богові, що змогла приїхати в цю чудову країну, зустрілась з дочкою, онуками, братом і його родиною і побачила їх щасливими, як і багатьох наших земляків-українців. На закінчення я закликаю всіх молитися разом до Господа і Матері Божої і просити дати нашій Україні мудрого керманича та просвітити частину українців, щоб стали такими ж патріотами нашої нації, як тут, у Канаді, отоді й ми в Україні заживемо весело і щасливо.

Катерина Войналович