Після Покрови
Богдан Червак, провідник Київської міської організації
ОУН
Відзначення одного
з найбільших християнських свят – Покрови Святої Богородиці дедалі більше
нагадує політичну акцію, до якої ретельно готуються різнополярні українські
партії, влада і опозиція. Не став винятком і цей рік. Якщо проаналізувати
телерепортажі, то біль-
шість з них велася не з православних чи греко-католицьких церков, а з майданів
і вулиць Києва та інших міст.
В епіцентрі уваги, як правило, – лише одне питання: визнавати чи не
визнавати на державному рівні боротьбу ОУН і УПА. На перший погляд, ситуація
щодо цього питання суттєво не змінилася. Ветерани національно-визвольного руху
й надалі перебувають в очікуванні на якесь конкретне рішення влади, передусім
парламенту, а політики продовжують наполягати на своїй “правді”.
Тим часом цьогорічне відзначення
свята Покрови внесло декілька нових штрихів до теми ОУН і УПА.
Так, вперше за багато років відзначати Покрову прийшли одразу всі вищі
керівники країни: Президент, прем’єр-міністр та голова Верховної Ради. Більше
того, у своєму виступі на Софійській площі глава держави заявив, що має намір
підписати Указ “Про Дні української воєнної звитяги”, який окреслить ключові
переможні дати української історії. “14 жовтня – День Покрови Пресвятої
Богородиці, покровительки українського війська, займає у цьому реєстрі чільне
місце”, – наголосив Віктор Ющенко.
Водночас Президент, на відміну від попередніх років, не зробив жодних заяв
щодо необхідности визнати на державному рівні саме ОУН і УПА. Принагідно
нагадаю, що Віктор Ющенко у попередні роки був найпослідовнішим політиком, який
виступав за визнання ОУН і УПА.
Цього року про ОУН і УПА вирішили не згадувати прем’єр-міністр Юлія
Тимошенко та спікер парламенту Арсеній Яценюк. Крім того, жодна з
парламентських партій колишньої (чи теперішньої?) більшости також не виявили у
стінах ВР ініціативи щодо визнання ОУН і УПА, хоча нещодавно, а саме в період
апогею попередньої виборчої кампанії, обіцяли, що проект відповідного закону
буде одним із перших, який підтримає помаранчева більшість. До речі, Президент
Ющенко вніс у парламент як невідкладний закон “Про правовий статус учасників
боротьби за незалежність України 20-90-х років ХХ століття”, однак він так і не
був включений до порядку денного засідання Верховної Ради.
Свідомо не коментую дій Партії регіонів, комуністів чи Блоку Литвина. Їх
позиція з даного питання – залізобетон, який не пробивається аргументами чи
апеляціями до совісти.
Іншими словами, починає складатися враження, що проблему визнання ОУН і УПА
свідомо відсувають на задній план або ж вирішили, що вона розв’яжеться
самотужки, тобто ще мине трохи часу, і українські комбатанти покинуть цей
грішний світ, а отже, не буде про що говорити. Інакше кажучи, про це питання
треба забути, натомість вирішувати виключно соціально-економічні проблеми.
На цьому тлі лише активність українських націоналістичних організацій під
час святкування дня Покрови ще залишає надію, що історична справедливість
стосовно цілого етапу національно-визвольного руху таки буде колись відновлена.
Час покаже, як, врешті-решт, вирішиться, це “складне” для нинішньої влади
питання. Однак вже сьогодні воно з політичної площини перейшло у
морально-етичну. Якщо під час чергової виборчої кампанії тема ОУН і УПА знову
буде порушена на помаранчевих чи біло-сердечних прапорах, то це стане виявом
цинізму, адже в руках нинішньої парламентської більшости, яку склали БЮТ та
НУНС, був унікальний шанс швидко і справедливо розв’язати проблему ОУН і УПА і
таким чином виконати свою передвиборну обіцянку.
Впадає у вічі, що українські політики, які здебільшого позитивно ставляться
до необхідности невідкладного визнання ОУН і УПА, не вважають за необхідне
говорити про те, що на державне визнання заслуговують не лише колишні члени ОУН
та бійці УПА, а й представники інших українських організацій, які зі зброєю в
руках воювали за незалежність України. Хотілося б нагадати, що у згаданому
проекті Указу Президента Ющенка визначається, що учасниками боротьби за
незалежність України є особи, які брали участь у політичній, партизанській,
підпільній або збройній боротьбі за свободу і незалежність України у 20-90-х
роках ХХ століття у складі Української Військової Організації (УВО),
Карпатської Січі, Організації Українських Націоналістів (ОУН), Української
Повстанської Армії (УПА), Української Головної Виз-вольної Ради (УГВР), а також
особи, які надавали допомогу і сприяння діяльності зазначених організацій.
До цього переліку слід також додати діяльність Української Національної
Ради, яка функціонувала в окупованому фашистами Києві у 1941-1942 роках та
української Дивізії “Галичина”, розгромленої Червоною армією під Бродами у 1943
році. Наголошую на цьому тільки тому, що історична справедливість не може бути
вибірковою. Вона або є, або ж її немає.
Через рік знову буде свято Покрови. Дай Боже, щоб усі ветерани
національно-визвольної боротьби за незалежність України дочекалися цього дня у
доброму здоров’ї.