Після Покрови

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

Відзначення одного з найбільших християнських свят – Покрови Святої Богородиці дедалі більше нагадує політичну акцію, до якої ретельно готуються різнополярні українські партії, влада і опозиція. Не став винятком і цей рік. Якщо проаналізувати телерепортажі, то біль-
шість з них велася не з православних чи греко-католицьких церков, а з майданів і вулиць Києва та інших міст.

В епіцентрі уваги, як правило, – лише одне питання: визнавати чи не визнавати на державному рівні боротьбу ОУН і УПА. На перший погляд, ситуація щодо цього питання суттєво не змінилася. Ветерани національно-визвольного руху й надалі перебувають в очікуванні на якесь конкретне рішення влади, передусім парламенту, а політики продовжують наполягати на своїй “правді”.

 Тим часом цьогорічне відзначення свята Покрови внесло декілька нових штрихів до теми ОУН і УПА.

Так, вперше за багато років відзначати Покрову прийшли одразу всі вищі керівники країни: Президент, прем’єр-міністр та голова Верховної Ради. Більше того, у своєму виступі на Софійській площі глава держави заявив, що має намір підписати Указ “Про Дні української воєнної звитяги”, який окреслить ключові переможні дати української історії. “14 жовтня – День Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки українського війська, займає у цьому реєстрі чільне місце”, – наголосив Віктор Ющенко.

Водночас Президент, на відміну від попередніх років, не зробив жодних заяв щодо необхідности визнати на державному рівні саме ОУН і УПА. Принагідно нагадаю, що Віктор Ющенко у попередні роки був найпослідовнішим політиком, який виступав за визнання ОУН і УПА.

Цього року про ОУН і УПА вирішили не згадувати прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та спікер парламенту Арсеній Яценюк. Крім того, жодна з парламентських партій колишньої (чи теперішньої?) більшости також не виявили у стінах ВР ініціативи щодо визнання ОУН і УПА, хоча нещодавно, а саме в період апогею попередньої виборчої кампанії, обіцяли, що проект відповідного закону буде одним із перших, який підтримає помаранчева більшість. До речі, Президент Ющенко вніс у парламент як невідкладний закон “Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20-90-х років ХХ століття”, однак він так і не був включений до порядку денного засідання Верховної Ради.

Свідомо не коментую дій Партії регіонів, комуністів чи Блоку Литвина. Їх позиція з даного питання – залізобетон, який не пробивається аргументами чи апеляціями до совісти.

Іншими словами, починає складатися враження, що проблему визнання ОУН і УПА свідомо відсувають на задній план або ж вирішили, що вона розв’яжеться самотужки, тобто ще мине трохи часу, і українські комбатанти покинуть цей грішний світ, а отже, не буде про що говорити. Інакше кажучи, про це питання треба забути, натомість вирішувати виключно соціально-економічні проблеми.

На цьому тлі лише активність українських націоналістичних організацій під час святкування дня Покрови ще залишає надію, що історична справедливість стосовно цілого етапу національно-визвольного руху таки буде колись відновлена.

Час покаже, як, врешті-решт, вирішиться, це “складне” для нинішньої влади питання. Однак вже сьогодні воно з політичної площини перейшло у морально-етичну. Якщо під час чергової виборчої кампанії тема ОУН і УПА знову буде порушена на помаранчевих чи біло-сердечних прапорах, то це стане виявом цинізму, адже в руках нинішньої парламентської більшости, яку склали БЮТ та НУНС, був унікальний шанс швидко і справедливо розв’язати проблему ОУН і УПА і таким чином виконати свою передвиборну обіцянку.

Впадає у вічі, що українські політики, які здебільшого позитивно ставляться до необхідности невідкладного визнання ОУН і УПА, не вважають за необхідне говорити про те, що на державне визнання заслуговують не лише колишні члени ОУН та бійці УПА, а й представники інших українських організацій, які зі зброєю в руках воювали за незалежність України. Хотілося б нагадати, що у згаданому проекті Указу Президента Ющенка визначається, що учасниками боротьби за незалежність України є особи, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній або збройній боротьбі за свободу і незалежність України у 20-90-х роках ХХ століття у складі Української Військової Організації (УВО), Карпатської Січі, Організації Українських Націоналістів (ОУН), Української Повстанської Армії (УПА), Української Головної Виз-вольної Ради (УГВР), а також особи, які надавали допомогу і сприяння діяльності зазначених організацій. 

До цього переліку слід також додати діяльність Української Національної Ради, яка функціонувала в окупованому фашистами Києві у 1941-1942 роках та української Дивізії “Галичина”, розгромленої Червоною армією під Бродами у 1943 році. Наголошую на цьому тільки тому, що історична справедливість не може бути вибірковою. Вона або є, або ж її немає.

Через рік знову буде свято Покрови. Дай Боже, щоб усі ветерани національно-визвольної боротьби за незалежність України дочекалися цього дня у доброму здоров’ї.