Короткий виклад історичних дат, щодо української мови
1622 – наказ царя Михайла з подання Московського Патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні “Учительного Євангелія” К. Ставровецького.

1690 – засудження й анафема Собору РПЦ на “кіевскія новыя книги” П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1696 – ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1720 – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

1729 – наказ Петра ІІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1753 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

1775 – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1789 – розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських шкіл.

1808 – закриття “Студіум рутенум” – українського відділення Львівського Університету.

1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

1832 – реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 – розгром Кирило-Мефодієвського Братства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 – міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини у Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.

1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих.

1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: “Ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може”.

1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 – запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 – роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців “незаперечне повинно бути обрусіння”.

1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 – заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 – указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 – заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 – заборона Головного управління у справах друку видавати українські книжки для дітей.

1908 – чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою (!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.

1911 – постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 – заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

1914, 1916 – кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, Церкви.

1919 – зруйнування поляками Західно-Української Народної Республіки.

1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У “теорії” боротьби в Україні двох культур – міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.

1924 – закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

1924 – закон Румунського королівства про зобов’язання всіх “румун”, котрі “загубили матірну мову”, давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 – остаточне закриття українського “таємного” університету у Львові.

1926 – лист Сталіна “Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У” із санкцією на боротьбу проти “національного ухилу”, початок переслідування діячів “українізації”.
1933 – телеграма Сталіна про припинення “українізації”.

1933 – скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи “за вороже ставлення до держави і румунського народу” всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”, відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1947 – операція “Вісла”; розселення частини українців з етнічних українських земель “урозсип” між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960-1980 – масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 – наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.

1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського “Енеїда”.

1974 – постанова ЦК КПРС “Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, де вперше проголошується створення “нової історичної спільноти – радянського народу”, офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках” (“Брежнєвський циркуляр”).

1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік” (“Андроповський указ”).

1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи”.

1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно із вчителями мови української.

1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 – постанова ЦК КПРС про “законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної”.

1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.