Шановна редакціє, пише до вас постійний читач вашої газети. Прошу вас надрукувати цього листа. Цим листом я маю намір застерегти людей від небезпеки. А також примусити київську владу звернути увагу на існуючу у їх місті проблему.

15 грудня 2001 р. я прибув в Україну. У Бориспільському аеропорту мене зустріла родина. Попереду нас чекала подорож залізницею в одне із міст України. Тому перше, що необхідно було зробити, це добратися до заліз-ничного вокзалу. Свої послуги мені запропонував таксист, який підійшов до мене в аеропорту. По-перше, мене здивувало те, що плата за його послуги була мізерною, а по-друге, що таксист був занадто настирливим і ніяк не хотів зрозуміти того, що я не потребую його допомоги, навіть за таку невелику плату. Скориставшись автобусом компанії Автосвіт, ми о 17 годині вечора успішно дісталися до залізничного вокзалу. Придбавши квитки, пішли до перону. Поруч зі мною зявився чоловік, який привернув до себе увагу тим, що переслідував нас. Він тримав слухавку мобільного телефону біля вуха, але ні з ким не спілкувався. У переході, який зєднує залізничні колії, чоловік привітався, грубо штовхнувши мене у плече. Я не відповів незнайомому, бо відчув підозру і небезпеку. Сумніву не було, це був рекет. Безцеремонно чоловік відрекомендувався, назвавши себе представником київського бандитського угрупування, за мить мене оточили його товариші, в тому числі той, що видавав себе за таксиста в аерепорту. Вони грубо примушували відповідати на поставлені ними запитання, шарпали мене за одяг і штовхали. З’ясовували, звідки я їду і куди. Вони також заявили мені, що користування залізницею платне й саме вони контролюють проїзд пасажирів, і платити потрібно їм. І вимагали долари. Я зупинився й шукав допомоги. Мені запам’яталося, що при вході в Південий вокзал мені зустрівся охоронець, і я побіг, розштовхуючи молодиків своїми валізами у напрямку центрального входу. Відірватися від бандитів було тяжко, вони наздогнали нас і вимагали повідомити номер поїзда, яким я мав їхати.

Мені вдалося підбігти до охоронця. Коротко розповів обставини і попросив про допомогу. На що він відповів, що нічим допомогти нам не в змозі, обґрунтувавши це тим, що він не місцевий. Я був шокований його відмовою, адже переді мною стояв чоловік, повністю екіпірований, зі зброєю та рацією. На моє прохання викликати по рації міліцію або охорону він відмовив мені, мотивуючи це тим, що не рекомендує цього робити тому, що міліція почне перевіряти мої документи. Мене здивувало, до чого тут це, якщо мої документи у порядку. Я не знав, як краще вдіяти, як втекти від бандитів, як безпечніше дістатися до потягу. І тут охоронець погодився допомогти мені, але за цю допомогу я мав заплатити чималі гроші; у нас не було іншого виходу, як погодитися. Відійшовши до білетних кас, де було людно, я чекав, коли охоронець викличе допомогу, щоб провести нас до потягу. Але тут я помітив, що у моєму напрямку йдуть двоє чоловіків, один з них був в уніформі працівника міліції. Не відрекомендувавшись, вони почали вимагати у мене документи. Предявлений мною канадський паспорт їх не влаштував, вони вимагали надати їм для перевірки митну декларацію та квитки на потяг. На що я відмовив їм, засумнівавшись у тому, що до уповноваження міліції вокзалу входить перевірка митних документів. Моя розмова з ними затягнулася, вони знову й знову допитувалися, у якому напрямку я їду, роздивлялись квитки на потяг. Час минав, до відходу потягу залишалося декілька хвилин, і ми шукали допомогу, і я не знайшов нічого іншого, як звернутися за допомогою саме до них. Я розповів міліції про бандитський напад. Вони тільки посміхнулися, але згодом пообіцяли мені, сказавши, що за 10 хвилин до відбуття потягу вони проведуть мене через коридори залізничного вокзалу, що ведуть до перону. Але з умовою, що я мушу заплатити міліціонерам гроші. Згодом до мене підійшов охоронець вокзалу, який спостерігав за розвитком подій зі сторони з рештою охорони. Він був дуже незадоволений тим, що не зможе заробити грошей. Грубо запитав нас, чи це ми викликали міліцію. І тепер, може, вона допоможе, а може ускладнить справу? Але міліцію ніхто не викликав. І ця історія з міліцією додала нам ще більшого непорозуміння....

Міліціонери виконали свою обіцянку провести мене до потягу, після того як одержали гроші та моє завіряння не заявляти про цей випадок нікому, додавши, що у цьому немає сенсу. Також вони додали, що це Україна й немає чого дивуватися, що на вокзалах життя небезпечне.

І ось, дякуючи Богу, я у вагоні. Здавалося б, що у безпеці, але ні... Я звернувся до провідника, розповівши їй, яке лихо мене спіткало, але для неї це не було новиною. Жінка розповіла, що усі без винятку працівники залізниці знають про бандитське угруповання, яке діє на київському вокзалі, і що це не є таємницею. Але провідники не втручаються у це, бо не хочуть мати справу з криміналом. Провідник сказала мені, що я не єдина жертва бандитів цього дня. І вказала на чоловіка у вагоні, що був пограбований у цей день, також розповіла, що пасажира зупинила інша бандитська група і забрала його валізи. Завели в вагон і відібрали гроші. Хоча чоловік благав по допомогу, ніхто у вагоні не заступився, боялись озброєних молодиків. Ці ж бандити не дали змоги вийти з вагонa потерпілому до відправки потягу.

І тут я згадав бандита під видом таксиста у Борисполі і зрозумів, що стежити за людьми починають з аеропорту, і немає ніяких проблем повідомити про жертву по мобільному телефону. Охорона і міліція вокзалу добре знають про це і заробляють на потерпілих. А також надають інформацію бандам, в якому напрямку їде людина, і зміст митних документів.

Коли я розповів про те, що сталося зі мною, друзям та рідним, ніхто не здивувався. Про розгул бандитизму в арепорту і на воказалі відомо усім. Мало того, мій знайомий Володимир, який повертався з Португалії в Україну 23 грудня 2001 р. рейсом через Франкфурт, також потрапив у таку ж саму історію. З аерепорту Бориспіль був переслідуваний від кіоску обмінного пункту валюти. Потім, під видом таксиста, бандитом. А на Південному вокзалі міста Києва після купівлі квитків його документи також безпідставно були перевірені пра-цівниками міліції, так само паспорт і квитки на потяг. Міліція також наполегливо вимагала у нього митну декларацію. І коли перевірка закін-чилася, його відпустили. Але він був атакований озброєною бандитською групою за кілька хвилин прямо в коридорі вокзалу. Впізнавши бандитів, яких бачив в аерепорту Борисполя, Володимир почав втікати з вокзалу в місто, він побіг в метро. Йому заблокували дорогу рекетири. Тоді він вбіг в кімнату міліції, яка знаходилася у метро, і звернувся по допомогу до міліціонера. Працівник міліції з’ясував, звідки і куди їде мій знайомий. Після чого міліціонер некоректно грубо порадив переказувати гроші через відповідні фірми і не жаліти грошей на відсотки за переказ. Потім, звісно, за грошову винагороду, допоміг вийти з вокзалу. Міліціонер рекомендував покинути вокзал сьогодні і більше сюди не повертатися. Заплативши міліціо-нерові гроші, він покинув Київський залізничний вокзал, скориставшись чорним виходом. Уся ця історія, як за сценарієм, почалася ще з аеропорту Бориспіль.

Висновок один у Києві діє добре налагоджене озброєне бандитське угрупування, яке успішно існує за допомогою та прикриттям місцевої влади, столичної міліції та охорони вокзалу. Невже угрупування, які, не ховаючись, відкрито проводить озброєні бандитські напади у Києві на іноземців та українських громадян, надалі буде процвітати? Невже влада міста, побудувавши таке гарне приміщення Центрального залізничного вокзалу, буде крізь пальці дивитися на цю проблему? Чи знає український консул в Канаді, відкриваючи візи в Україну про те, що в Києві на людей чекає небезпека? Якщо влада знає про це, чому вона не вживає заходів?

Напевно, декого ця ситуація влаштовує.

Я попереджаю усіх читачів цього листа, хто збирається їхати в Україну: щоб уникнути розбійницьких пограбувань, обережно міняйте долари в обмінних пунктах на вокзалі та в аеропорту, не довіряйте фальшивим таксистам, не показуйте митні декларації міліції. А також, якщо, звісно, є така можливість, заздалегідь попередьте родичів про свій приїзд в Україну для того, щоб вони зустріли вас у аеропорту.

Цього листа буде надіслано у редакції діаспорних газет, а також начальнику аеропорту Бориспіль та Центрального залізничного вокзалу м. Києва, а також послу України в Канаді.

Своє прізвище не оголошую, тим самим забезпечивши собі безпеку на майбутнє.